Депресія – це захворювання, при якому людина тривалий час (не менше двох тижнів) почувається пригнічено, втрачає інтерес до занять, які раніше приносили задоволення, а також не може робити повсякденні справи.
Депресія – це не вияв слабкості, не хандра. Це хвороба, яка може виникнути у кожного.
Симптоми:
- пригнічення
- втрата інтересу
- неможливість відчувати радість
- зменшення життєвої енергії, пасивність
- тривога
- сонливість або безсоння
- низька концентрація
- втрата апетиту
- низька самооцінка
- відчуття провини чи відчаю
- думки про самогубство
При депресії можуть проявлятися не всі симптоми. І в залежності від того, скільки ознак депресії виявлено і наскільки вони виражені – депресію кваліфікують як легку, середню або важку.
Незалежно від типу, депресія може бути хронічною (розвиватись впродовж тривалого періоду часу) і епізодичною, з рецидивами (особливо, якщо депресію не лікують).
Депресивні епізоди, що повторюються, називають рекуррентними депресивними розладами. (http://moz.gov.ua/article/health/depresija-serjoznishe-nizh-mi-zvikli-dumati)
Поширеність розладів депресивного спектру у країнах Європи і США становить на даний час близько 5-10%. Їх поширеність впродовж життя складає 16%, 12 місяців – близько 7% (Ebmeier et al., 2006; Kessler et al., 2003). У загальній медичній практиці частота депресій сягає 22-33%.
Депресивний розлад є однією з основних причин непрацездатності (ВООЗ, 2002). Від 45 до 60% випадків самогубств відбувається в депресивному стані.
За даними обстеження 37 тис. дорослих у 10 країнах Америки, Європи, Азії, проведеного ICPE з використанням WBG-CIDI (Robins et al., 1988; Wittchen, 1994), захворювання частіше розпочинається у віці від 20 до 30 років (Ebmeier et al., 2006). Жінки хворіють на депресію вдвічі частіше, ніж чоловіки (20-26 та 8-12% відповідно), проте ці дані можуть бути зумовлені тим, що чоловіки менше звертаються за медичною допомогою. У 60% при неадекватній терапії спостерігаються повторні депресивні епізоди.
У зв’язку із тенденцією до старіння населення розвинених країн, значною поширеністю (36-50%) і схильністю до затяжного, атипового перебігу депресій у людей похилого віку, останні набувають особливого значення.
За результатами дослідження, яке проводилося серед 60 тис. працюючих осіб, найчастіше на депресію страждають ті, хто доглядає за літніми і хворими людьми, та няні, які доглядають за маленькими дітьми (11,3%), на другому місці – працівники громадського харчування (10,3%), третє місце займають лікарі (9,6%). Найменше до депресії схильні люди творчих професій – вчені, архітектори та інженери (4,3%). Серед безробітних цей показник склав 12,7%.
Легку форму депресії можна вилікувати без застосування медикаментів, за допомогою психотерапевтичних методів. При середній та важкій формі може знадобитись медикаментозне лікування і психотерапія з кваліфікованими спеціалістами.
Діагностикою та лікуванням даного розладу може займатись тільки лікар, так як лише спеціаліст здатен розрізнити клінічні стани з подібною симптоматикою, визначити ступінь важкості депресії та підібрати лікування.
Самолікування депресії антидепресантами є дуже небезпечним. Антидепресанти можна приймати тільки за призначенням лікаря. Нехтування цим правилом може призвести до посилення депресії та суіциду.
Необхідний час для лікування пацієнта від депресії є індивідуальним (його неможливо визначити заочно) та залежить від багатьох факторів, а саме: анамнезу, віку, супутніх хвороб, тяжкості стану, прихильності до лікування та відповіді на нього, необхідності призначення медикаментів і т.д.
(Взято з: Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 25 грудня 2014 р. № 1003)
